§ 5. Галузі вітчизняного права

Основоположне значення має поділ системи права на ряд галузей залежно від предмета та методу правового регулювання, особливостей їх юридичного режиму.

Конституційне право — сукупність правових норм, які регулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави і органів місцевого самоврядування. В системі суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі, головне місце посідають відносини між людиною, суспільством і державою. Саме вони визначають устрій держави і її функціонування. Природа цих відносин обумовлює і методи регулювання. Домінуючим методом є імперативний. Більшість норм конституційного права, які тісно пов’язані з владними відносинами, мають зобов’язальний і заборонний характер. Нормам права, які регулюють статус людини і громадянина, притаманний переважно дозвільний метод. Норми конституційного права є провідними щодо норм інших галузей права, їх базовим нормативним матеріалом. Головним джерелом українського конституційного права є Конституція України 1996 року, конституційні закони.

Цивільне право — сукупність правових норм, які регулюють сферу майнових і тісно пов’язаних з ними особистих немайнових відносин (ім’я, честь, достоїнство, авторство). Вони виникають з приводу володіння, користування та розпорядження власністю, набуття її та відчуження, купівлі, продажу, спадкоємства тощо між різними суб’єктами права — фізичними і юридичними особами. Суттєвою ознакою суспільних відносин, які регулюються відносинами цивільного права, є наявність у них вільних (автономних) і рівних суб’єктів права (позивач — відповідач, замовник — підрядчик та ін.). У них відсутні відносини влади і супідрядності, що проводить чітку грань між предметом цивільного права і предметом адміністративного, фінансового права. Така природа відносин обумовлює диспозитивний (автономний) метод правового регулювання суспільних відносин, який є головним для цієї галузі права.

В умовах становлення ринкових відносин роль цивільного права зростає. Без розвинутого, цивілізованого ринку формування громадянського суспільства, побудова правової держави практично неможливі.

Адміністративне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання. Їх особливістю є те, що однією із сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Тому в основі правового регулювання лежить метод владних приписів (імперативний метод) через накази, вказівки. Йому властиві ієрархія і субординація по службі, встановлення відповідальності за доручену ділянку та інше.

Фінансове право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з діяльністю держави по формуванню та виконанню державного бюджету, грошовим обігом, банківськими операціями, кредитами, позиками, податками. Суб’єктами цих відносин, окрім органів держави, виступають всі юридичні та фізичні особи. Фінансова діяльність значною мірою має виконавчо-розпорядчий характер, що і визначає методи правового регулювання. Ними є владні приписи, контроль, ревізії. В умовах переходу до ринку все більше розкриваються межі самостійності суб’єктів фінансової діяльності.

Трудове право — сукупність правових норм, які регулюють відносини між наймодавцем і працівниками. Вони охоплюють такі питання: організація праці, її оцінка і оплата; умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин, а також пов’язані з ними відносини по соціальному забезпеченню, пенсійному обслуговуванню; робочий час та час відпочинку тощо. Суб’єктами трудових відносин є робітники, державні, суспільні та кооперативні організації, профспілки. Провідними методами регулювання трудових відносин є заохочення, стимулювання.

Земельне право — сукупність норм права, які регулюють розподіл державного земельного фонду у відповідності з господарським призначенням між різними суб’єктами. Це питання землекористування і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначення правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарським призначення (державні, колгоспні, фермерські, орендні тощо). Головні методи правового регулювання — дозвіл, спеціальний дозвіл, заборони.

Природоохоронне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб'єктами і громадянами природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобіганню екологічно шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини.

Норми цієї галузі права встановлюють механізм охорони природи, порядок проведення екологічної експертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства і нормативів якості навколишнього природного середовища. Ця галузь сприяє і служить реалізації конституційного права громадян на безпечне природне навколишнє середовище.

Сільськогосподарське право — сукупність правових норм, які регулюють порядок організації і діяльності селянських (фермерських), колективних господарств, акціонерних організацій, орендаторів, їхні стосунки з іншими суб’єктами — держорганами, підприємствами, установами, членами цих господарств. Провідними методами правового регулювання є рекомендації, заохочення та ін.

Кримінальне право — сукупність правових норм, які визначають коло суспільно небезпечних діянь (злочинів) і міри покарання, що можуть застосовуватися до злочинців. Норми цієї галузі встановлюють правомочність компетентних органів держави щодо осіб, які скоїли злочин, підстави та умови притягнення їх до відповідальності; види і системи санкцій, склад конкретних діянь, форми і ступінь вини тощо. Метод регулювання, який використовується в галузі кримінального права, — імперативний (метод заборони).

Цивільно-процесуальне право — сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права встановлюють права і обов’язки сторін, між якими виникла суперечка про право, судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ; визначають порядок подачі позовів до суду, підвідомчість, підсудність та інші питання, які виникають у зв’язку з розглядом цивільних справ.

Кримінально-процесуальне право — сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду у розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Особливістю цієї галузі права є те, що вона постає як необхідна умова реалізації норм кримінального права шляхом встановлення чіткої регламентації прав і обов’язків органів та осіб у процесі розслідування і судового розгляду. Провідним методом правового регулювання є імперативний (зобов’язальний).

Перелік наведених тут галузей права не є вичерпним.